День народження – день особливий, сперечатися марно. Та святкують його по-різному: хтось – гучно та весело, інші – тихо та непомітно.  Педагогічний колектив Коростенського міського колегіуму легких шляхів не шукає, тож вирішив відмітити 40-річчя улюбленого навчального закладу незабутньо. З легкої руки директора, Леоніда Степановича Демчука, 15 сміливців вирішили повторити подвиг 10-річної давнини і знову здійснити сходження на найвищу точку України – Говерлу.

Яким же був наш похід? Чим запам’ятався і чим вразив?

 Розпочався він 27 жовтня, о 21 годині на Коростенському залізничному вокзалі. Потяг до Івано-Франківська запам’ятався веселими посиденьками та великою кількістю дітей у вагонах (мабуть, це наша вчительська доля). Прибувши близько 6 години ранку до Франківська, який недарма називають «Воротами Карпат», вирішили часу не втрачати: випивши кави з автомату, вирушили вулицями міста. Вразила відома «Стометрівка», греко-католицький Воскресенський собор, ковані пам’ятники та міська ратуша, що дивовижним чином перетворюється в музей. Але, час вирушати далі…

О 9 годині приміською електричкою прямуємо до містечка Яремче, і –  перші захоплені погляди. Чисте морозне повітря, гірські вершини, безмежний простір. Одним словом – краса. Швиденько йдемо на водоспад «Пробій», де просто дух захоплює від величі річки Прут, милуємося скелями Олекси Довбуша і пробуємо не піддатися на провокації скупити усе в чепурних гуцулів на одному із найбільших у Прикарпатті сувенірних ринків.

Наступна зупинка – контрольно-пропускний пункт Карпатського національного природного парку поблизу Ворохти, і ось, через годинку, нас привітно зустрічає база відпочинку «Заросляк», що ніби загубилася між мальовничих гір. Для когось – час приємної ностальгії,  для інших – щось нове і незвідане. Проте, не час роздумів, йдемо відпочивати, адже зранку – до вершини!

8 година ранку… З гарним настроєм , озброєні лижними палицями (якби ви лише знали, які ми вдячні їм потім були!), вирушаємо. Спочатку – наче у казковому засніженому лісі, далі – на розлогих полонинах. Усюди – неземна краса. І як тут не заспівати усім відому «Я піду в далекі гори…»? Співаємо, хоч йти дедалі важче. Погода сонячна, проте сніг і лід у горах ще ніхто не відміняв. Крок за кроком наближаємося до Малої Говерли, до нашої вершини – рукою подати (принаймні, нам так здавалося).  Допомагаючи один одному, рушаємо… І ось ми – на вершині. Нарешті, вдалося! Краєвид просто зачаровує. І вже немає втоми, і забулося, як було важко. Навкруги – дух невимовної свободи. Співаємо гімн. Дуже символічно, біля тризубця, прапора і хреста, освяченого усіма конфесіями України. Згадуємо про рідний колегіум, якому присвятили цей нелегкий похід. І радіємо. Щиро.

Можливо, варто б на цій піднесеній ноті і завершити ділитися враженнями, але неможливо не відмітити ще одну річ. Повернувшись з походу, ми стали іншими:  ближчими, відкритішими один до одного і до нових вражень. Правду кажуть, у кожного є спогади, яких не забути. Ті, що змінюють нас з середини, залишаючи глибокий слід. І для педагогічного колективу Коростенського міського колегіуму,  таким спогадом стане Говерла, на вершині якої кожен із нас залишив частинку свого серця.